Приборкання Майдану.

Новий Майдан виник, дещо навіть несподівано аж через 9 років після знаменитого Помаранчевого , хоча всі його чекали і навіть декілька раз намагалися розпочати. Остання відома спроба — так званий підприємницький Майдан 2010 року,який виявися вкрай небажаним як для влади, так і для опозиції, і врешті решт був успішно злитий владою під тихі, але добре чутні “оплески” опозиції.

Цікаво що цьогорічний Майдан, вірніше його “непартійний” так званий “громадський” варіант цього року намагалися “злити” за такою ж самою самою схемою і навіть із залученням тих же самих “спеціалістів”, які оголошували про “закриття” підприємницького Майдану у 2010 році. Ті самі люди які колись винаймали сцену та звукопідсилення для підприємницького Майдану, в ніч з 29 на 30 листопада так само оголосили “громадянський Майдан” закритим і акурат за півгодини до побиття того Майдану забрали своє приладдя та апаратуру.

Однак цього року у справу втрутилися Беркут і телевізор. що помножене на назбиране за ці 9 років невдоволення та обурення привело на Майдан майже стільки людей які в час Помаранчевої революції. На звільнене від студентів та громадських активістів "святе місце" прийшли лідери опозиційних партій, та очолили цей цей Майдан.

Однак це очолення насправді виявилося фіктивним та номінальним - нові лідери не змогли запропонувати Майдану ніяких реальних програм, гасел та планів дій, то ж Майдан почав існувати незалежно і паралельно від “трибуни”, самостійно знаходячи собі справи і заняття , які через брак політичного досвіду та кругозору обмежувалися господарським самовлаштуванням, самообслуговуванням та налагодженням мінімально-достатньої самооборони.

Тому що “практичні” гасла трибунної опозиції виявилися нереальним і недосяжним — Майдан не забажав приймати участь в штурмах головних урядових споруд — оскільки сама їх доцільність була під великим сумнівом для більшості його учасників. Врешті в цій доцільності сумнівалися і ті хто закликали чи натякали на це з трибуни. Просто їм потрібно було до чогось закликати і демонструвати таким чином невипадковість свого знаходження на цій трибуні.

Якщо чесно то цьогорічний Майдан вилився у характерний для Європи історичний карнавал-фестиваль, чимось схожий наприклад на щорічне святкування у Лондоні дня Гая Фокса , який кількасот років тому намагався підірвати урядові споруди у Лондоні, і з цього часу лондонці і не тільки вони щороку в цей день влаштовують костюмовані процесії та бабахають петарди та феєрверки. До речі політична суть цього лондонського звичаю та сама що й Майдану — нагадати владі про існування народу, про його невдоволення тим чи іншими проблемами і потенційну готовність вирішувати ці проблеми не надто приємним для влади методами. Безперечно туристично-паломницька сутність Києва отримала від цьогорічного Майдану нове і дуже серйозне підтвердження, і на місці міської влади я б врахував це у планах перебудови центру міста аби майбутні Майдани краще і безболісніше вписували у повсякденне життя столиці. Нестримне бажання величезної кількості українців, де б вони не були , кинути все і приїхати до Києва на Майдан, таке ж саме могутнє та релігійно ірраціональне, які і прагнення багатьох псковских , новгородських бабусь і дідусів хоча б раз в житті, перед смертю, приїхати до Києва і побачити Лавру.

На жаль цьогорічний Майдан був Майданом “німих” - люди які приїжджали і приходили туди на цю площу не чули слів про свої насущні проблем, тим більше не чули слів і планів як ці проблеми вирішувати. Натомість вони чули стандартні прокльони в бік вельми обмеженого числа державних високопосадовців

+++

Мені дуже прикро що законне обурення громадян і їхнє бажання добитися якихось змін чи реформ примітивно і не вельми порядно переводилося і переводиться досі в примітивне персональне протистояння, вимога зміни системи підміняється вимогою заміни фізичних осіб на вершині цієї системи та ще якихось несуттєвих і безпечних для системи змін .

Таких наприклад як розпуск “Беркуту”

Персональні прокльони-погрози Януковичу небезпечно розмивають грань між просто фізичною особою і політичним діячем Віктором Януковичем, та Президентом України. Адже Янукович зараз вже зовсім не той представник "донецького регіону" як нам намагаються затовкти в мізки ентузіасти вічної "східно-західної" війни. Зараз він Президент України - а це зовсім інша ситуація, інше середовище, інше бачення того що діється, врешті більш широке розуміння того що діється і того що вимагається по всій Україні.

Перелік вимог до Президента та інших гілок влади в Україні у своїй ультимативній конфронтаційності є нездійсненний і просто вражаюче примітивним. Ці вимоги не придатні ні для чого окрім театрального їх виголошування.

Реально - це тупик, паразитування на ентузіазмі людей, яке не має на меті нічого окрім випуску пари з протестів, дискредитації їх учасників, дискредитації самої ідеї що у цій системі можна щось змінити на краще. По суті це підла боротьба за збереження оцієї антинародної системи, яка робить територію України непридатною для життя більшості її громадян, особливо тих які молоді, енергійні чесні та порядні.

“Партійна” трибуна вже більше місяць повністю справляється із завданням утримання Майдану в стані неефективної бездіяльності, і одночасно достатньо близьким до якихось радикальних дій, ґрунтуючись на яких той же Майдан в будь який час можна розігнати відносно "законно" для західного телеглядача тим же самим примітивним “Беркутом”, який же у свою чергу можна буде також розігнати і оголосити це довгожданою “перемогою”.

Ледь чи не кожен день з трибуни лунає один і той же беззмістовний словесний понос, про те що головним ворогом нації є “Беркут”, Захарченко і Янукович, і знову нічого не кажуть що робити . Більше того — фактично існують табуйовані теми, згадувати які на трибуні Майдану 2013 є політично некоректно:

• Перша заборонена тема — це прогресуюча русификація в освіті та засобах масової інформації і персона Табачника зокрема .
• Друга заборонена тема — це перелік законів які потрібно прийняти у Верховній Раді заради прискорення реальної євроінтеграції, зокрема реформа судової системи, наприклад приведення існуючої зараз в Україні пародії на Суд Присяжних до загальноприйнятого у цивілізованому світі вигляду .
• Третьою забороненою темою є проблема корупційних пірамід — паралельних до структур виконавчої, судової та законодавчої влади систем збору корупційних коштів і передачі їх в найвищі ешелони влади. Саме ці, добре організовані та дисципліновані піраміди фактично примушують до корупції окремих службовців та чиновників і жорстоко знищують тих хто не хоче працювати по їхніх правилах або взагалі наважується з ним боротися. Але сьогодні, на жаль, мета переважної більшості “серйозних політиків” , в тому числі й опозиційних - відвоювати собі місце при вершині однієї з цих корупційних пірамід, або й взагалі її очолити.
  
  

  

Таке враження що всі проблеми українців намагаються перевести в урківську ненависть до "ментів" та відвернути увагу обурених українців від справжніх проблем, підмінити безглуздими походами ті справжні реальні справи, яким можна вже зараз почати міняти злодійократичну систему , яка поневолила Україну. Схоже що "хлопчики на трибуні біля йолки" цю систему міняти не хочуть - навпаки вони хочуть врятувати її від Майдану, аби потім її , цілу та неушкоджену очолити і використати для задоволення власної жадібності, марнославства і властолюбства. Це ганьбить Майдан, принижує людей які там стоять, і дискредитує Україну.

І найголовніший "результат" — це політичний програш і маргіналізація опозиції. Це підтверджують і результати парламентських довиборів і опитування - попри трибуну Майдану і телебачення опозиційні партії суттєво не збільшили свої результати.