Ґвалтування конституції як засіб порятунку Системи.

Те що ми зараз бачимо нічим не відрізняється від того, що ми вже спостерігали на протязі минулих 23 років пострадянського періоду України. Народ здатний вчинити революцію, але народ надалі не готовий і не здатний користуватися її плодами. А ось бажаючих підхопити те що випало з рук ослаблої влади як завжди є більш ніж достатньо.

Зараз українському суспільству, яке дійсно прагне серйозних і радикальних змін, підсовується чергова обманка-пустушка, яка дозволяє якийсь час імітувати зміни, і за кулісами цієї імітації фактично продовжувати те що було і досі — переділ та привласнення галузей економіки та інших загальнонаціональних ресурсів. При чому очевидно що до цього переділу будуть залучені і “зарубіжні” учасники. “Зарубіжні” в лапках, тому що скоріше всього ним будуть фірми та підприємства тих хто вивіз свої мільярди з України та колишнього СРСР ще раніше.

Те що зараз збирається вчинити об'єднана посткомуністична верхівка України є повторенням вже неоднократно повтореної схеми — як тільки ця верхівка починає розуміти що той чи інший важіль влади може вийти з під їхнього контролю, вони просто передають всі його повноваження іншому органу.

Перший раз таке сталося восени 1992 року, коли рішенням Верховної Ради  більшість повноважень тодішнього президента Кравчука було в нього забрано і передано Прем’єр міністру . Фактично тоді в Україні була вперше запроваджена “парламентська республіка”. Прем'єр міністру було навіть делеговане право, без узгодження з Верховною Радою, випускати закони у вигляді Декретів Прем'єр-міністра України. Цим прем'єром до речі завдяки черговим студентським протестам став Леонід Кучма. Результатом його приходу до влади стала майже негайна економічна криза, страхітлива інфляція, невиплата зарплат і всевладдя “червоних директорів”. Були прийняті дуже сумнівні законодавчі акти, які спровокували невиплати зарплат, інфляцію, розгул криміналітету. Окремим але дуже болісним наслідком “реформ” Леонід Кучма став повний крах налагодженої на той час системи сприяння українській культурі, науці та розвитку української мови. Результати економічного управління “технократа” Кучми виявилися просто жахливим — за час його правління падіння промислового виробництва України виявилося більшим аніж падіння виробництва Німеччини та Японії після поразки у ІІ Світовій  війні, жахливих бомбардувань ( в тому числі і ядерних) , репарацій та вивезення переможцями обладнання цілих заводів за межі цих країн.

Наступним маневром посткомуністичної еліти України став поновний відхід від парламентської моделі правління і повернення назад до президентської. Причиною цього стало те що баланс сил у Верховній Раді у другій половині 90-х років перестав бути сприятливим для  цієї верхівки. Тому Конституцію у 1996 році було змінено на користь Президента, яким на той час був ставленик червоного директорату та майбутніх олігархів Леонід Кучма.

Хоча й Кучма зумів перемогли на наступних президентських виборах, але масові народні заворушення, які почалися зимою 2001 року показали що створена і очолена ним система “корупційних пірамід” може бути повалена хвилею народного обурення. Тому до наступних президентських виборів вже було приготоване нове конституційне шахрайство — а саме те, яке зараз називають “Конституцією 2004 року”. Цією конституцією у Президента знову  забиралося більшість прав і повноважень і все це передавалося Прем’єр-Міністру. Так звана Конституція 2004 року була фактично протягнута за допомогою шантажування розколом України та громадянською війною — голосування за “конституцію 2004”, яку тоді називали “політреформою Медведчука, Кучми, Мороза” було здійснено взамін за призначення 3-го туру президентських виборів, замість сфальшованого 2-го.
Фактично в українців і Помаранчевої революції була вкрадена перемога — президент, якого виборці обирали для виконання конкретних і відомих їм повноважень, виявися цих повноважень позбавленим. Пізніше процес “конституційних змін” взагалі набув хаотичного і пародійного характеру — зміни до Конституції дружно голосувалися представниками теперішньої опозиції і влади, без дотримання передбаченої згідної із світовим нормами відповідної процедури, навіть не дотримуючись принципу конституційної більшості.

Наступним фінтом української злодійократії стало чергове повернення всієї влади вже нинішньому Президенту. . Хоча формальним приводом вважається рішення Конституційного Суду, який визнав процедуру прийняття “Конститції 2004” такою, яка порушила процедури і законодавчі норми передбачені для процесу зміни Конституції, однак все це було потім підтверджено і проголосоване достатньою більшість депутатів Верховної Ради, зокрема і тих, які зараз чи не найбільше галасують за “повернення Конституції 2004”.

Чи мають ці зміни Конституції на меті досягнення того чого прагне весь український народі і протестувальники на Майдані зокрема? Зовсім ні — метою чергового фарсу і комедії є черговий цикл імітації змін, при збереження недоторканості системи, в першу чергу системи пірамідальних корупційних поборів та пограбунку природних та інших ресурсів України обмеженою групою колишніх, але як завжди політично активних,  комсоргів, парторгів та примкнулих до них “оперів” та пройдисвітів. Янукович зараз в силу різних причин не здатний розподіляти корупційні доходи і національні ресурси серед всіх бажаючих представників “еліти”. Тому таким “верховним ділителем” знову і вкотре вирішили призначити Прем’єр-Міністра. До речі зараз багато хто вважає що в “оновленій парламенській Україні” ним стане Клюєв.

Ну а депутатам, які за це проголосують або принаймні утримаються від голосування “проти”, в якості “кістки” кинуть можливість якийсь час  уникати перевиборів Верховної Ради , так само, як це робилося в “парламентській республіці” Юлії Тимошенко.

Володимир Мартинюк